Тестове планування (нім. Testplanung) — це спільний процес планування за швейцарським методом, спрямований на виявлення й опрацювання просторових конфліктів, викликів і можливостей шляхом залучення різних учасників. Формат передбачає участь усіх зацікавлених сторін — від фахівців і політичних рішень до місцевих громад. Це юридично необов’язковий, але гнучкий інструмент, здатний ефективно діяти в умовах невизначеності. Тестування кількох стратегій у поєднанні проєктування й діалогу допомагає генерувати інновації та забезпечує політичну підтримку, що робить результати більш реалістичними.
Тестове планування має неформальну надорганізаційну структуру, яка доповнює, а не замінює офіційне планування. Замість визначення переможців він передбачає паралельну розробку кількох альтернативних планів із рівною винагородою для команд. Це сприяє відкритому обговоренню ризиків, потенційних проблем і нових рішень, а процес завершується спільними рекомендаціями.
Робота відбувається у трьох проєктних циклах із проміжними рев’ю, під час яких команди та зацікавлені сторони аналізують результати, обговорюють рішення й формують нові кроки. Така структура забезпечує сталість діалогу й ефективне реагування на зміни.
Більше про метод тестового планування можна прочитати тут >> Тестове планування: що це і навіщо або на сторінці Swiss Network with Ukraine (SNU) — Spatial Planning
Ключові особливості методу
• Тестове планування є дискурсивним форматом, що дозволяє працювати з невизначеністю.
• Метод ефективний у динамічних контекстах і складних середовищах.
• Поєднує неформальні підходи з централізованим плануванням.
• Дає змогу працювати зі складними, “заплутаними” проблемами та високим рівнем комплексності.
• З’єднує нормативні бачення розвитку з реалістичними моделями реалізації.
• Пов’язує стратегічне (генеральне) планування з інфраструктурними проєктами.
• Стає мостом між конкретними проєктами та абстрактнішими рівнями управління й бачення міста.
Методи тестового планування
Неформальний інструмент із надорганізаційною структурою
Тестове планування базується на неформальній, надорганізаційній структурі, яка діє паралельно з офіційними планувальними процесами. Це не означає, що формальні юридичні процедури зупиняються чи обходяться стороною — радше навпаки, метод створює додатковий простір для міждисциплінарної співпраці, не обмеженої офіційними рамками. На час проєкту учасники цієї структури можуть діяти незалежно від формальної системи планування, що підвищує гнучкість і швидкість реагування.
Випробування кількох варіантів замість вибору “переможця”
Мета тестового планування — дослідити кілька можливих сценаріїв розвитку території та оцінити їхні наслідки. Для цього залучається кілька команд, кожна з яких розробляє власний варіант рішення. Усі команди отримують однакову винагороду, а результати розглядаються не як конкуренція, а як взаємне збагачення ідей. Важливим результатом процесу є не лише успішні пропозиції, а й виявлені ризики, недоліки чи потенційні конфлікти. На цій основі між командами, фахівцями та стейкголдерами розгортається конструктивний діалог, який завершується спільними рекомендаціями, що відображають позиції всіх учасників.
Три цикли роботи, проміжні рев’ю та участь усіх сторін
Щоб впоратися зі складністю завдання, процес планування розділено на три проєктні цикли. Після кожного циклу відбувається проміжне обговорення, де фіксуються результати та нові знахідки. Це дає змогу командам і стейкголдерам переосмислити підходи та скоригувати напрям подальшої роботи. Участь усіх сторін на кожному етапі — запорука того, що процес залишається відкритим, інклюзивним і адаптивним до змінних умов.
Чому цей метод важливий зараз
Система просторового планування в Україні стикається з багаторівневими викликами, що постали внаслідок тривалих реформ та наслідків повномасштабної війни. Ці виклики мають подвійний характер — у часовому вимірі, масштабах і структурах управління. Українські фахівці змушені балансувати між нагальними потребами воєнного часу та довгостроковими цілями сталого відновлення; між локальними ініціативами та загальнонаціональними стратегічними баченнями; між централізованими рішеннями, продиктованими умовами воєнного стану, та неформальними, ситуативними практиками громад. Для ефективного реагування на ці суперечності потрібні гнучкі, адаптивні та орієнтовані на людину методи планування.